10.07.2012/17:07
Чому їм це можна, або "Прогульники 1-го рангу"
Чому їм це можна, або "Прогульники 1-го рангу"

Депутати хронічно прогулють роботу. Дослідження ЧЕСНО виявило, що у 2011 році понад 25% свого робочого часу прогуляли більше 56%  бютівців та регіонлів, 49% нунсівців, 40% комуністів та чверть членів фракції "Реформи заради майбутнього". Найбільше прогулюють позафракційні - 63% тих, хто до фракцій не входять, парламент відвідують вкрай рідко.

Чи могли б ви собі дозволити утримувати працівників, які тотально ігнорують правила робочого режиму, тобто які просто не ходять на роботу? Жоден бізнес чи жодна інша структура не може бути ефективною, якщо ці правила не виконувати. Це зрозуміло кожному. Проте, це цілком може собі дозволити українська держава, тобто ми з вами, сплачуючи зарплату та масу інших соціальних пільг людям, для яких жоден робочий режим – не указ, і які можуть собі дозволити роками – ! – не з'являтися на робочому місці. У першу чергу, ідеться про депутатів Верховної Ради.

Шостий критерій ЧЕСНО присвячено відвідуваності депутатами роботи парламенту. Цей критерій був обраний для того, аби показати: як ті, кого ми обираємо, ставляться до виконання своїх найпряміших обов'язків перед країною й перед кожним із нас.

Показати, як вони ходять на роботу.

Що ми їм забезпечуємо

Показово, що закон "Про статус нардепа" спочатку вміщує права народних обранців, а вже потім – їхні обов'язки.

Права далеко не обмежуються правом законодавчої ініціативи, голосу та власної позиції, що найбільш необхідно для виконання головних функцій представника народу. У правах – ще перший ранг державної служби з відповідними привілеями, задля яких інші службовці мають працювати ледь не все: життя, можливість безкоштовно друкуватися в державних та комунальних ЗМІ, вимагати від органів місцевого самоврядування надання безкоштовних офісів для прийому громадян, безкоштовно пересуватися різними видами транспорту та ще чимало всього.

Особливо добре прописана частина щодо матеріального забезпечення народних обранців, як працюючих, так і тих, чиї повноваження закінчилися. Працюючі мають право на всі: надбавки та доплати, як і члени кабміну. Ці надбавки – основна частина грошей.

Якщо оклад складає трохи більше 6 тисяч гривень, то після всіх надбавок за "особливий характер роботи та інтенсивність праці", мінімальна зарплатня народного обранця розростається до 17.425 гривень.

У країні, де мінімальна зарплатня складає 1.094 гривні, депутати не гребують навіть матеріальною допомогою, яка, поза зарплатнею, щороку складає біля 35 тисяч гривень.

Загалом же втримання цих 450 людей коштує нам на рік близько 1 мільярда гривень.

Але депутати подбали не лише про своє сьогодні, але й про власне завтра. Верховна Рада забезпечує колишньому народному депутату виплату матеріальної допомоги в розмірі заробітної плати з урахуванням усіх доплат та надбавок, яку отримують працюючі народні депутати впродовж року, або 50 відсотків заробітної плати з урахуванням усіх доплат та надбавок, яку отримують працюючі народні депутати, до досягнення ним пенсійного віку.

Пенсія складає від 80 до 90 відсотків від розміру зарплатні, знову ж таки – з урахуванням усіх доплат та надбавок, без установлення граничної межі.

Ми забезпечуємо їм штат помічників-консультантів, яких може бути до 31 – !!– в одного народного обранця, кабінет, комп'ютер та санаторно-курортне лікування, що надається практично безкоштовно в кращих санаторно-лікувальних закладах країни.

Вони обслуговуються в окремих клініках, куди не можна "приписати" звичайних громадян, харчуються в окремих закритих їдальнях, харчі до яких привозять з окремих закритих фермерських господарств, аби гарантувати їхню якість, відсутність генно-модифікованої продукції, пестицидів, та всього того, чим перенасичені продукти в звичайних супермаркетах за повної відсутності контролю за якістю харчів.

Що вони мають за це робити

Усе це ми сплачуємо своїм обранцям за їхню роботу, яка полягає в забезпеченні політики в інтересах виборців та країни загалом через розробку законопроектів, розгляд законодавчих пропозиції, їхнє узгодження та доопрацювання.

Щоправда, якщо запитати в депутатів, у чому суть їхньої роботи, то дуже часто можна почути наступне: "голосувати". Причому не самостійно, а як Чечетов покаже.

Тобто, просто тиснути кнопки.

Чи не задорого ми платимо за утримування людей із технічною функцією пальця? – Питання риторичне.

Але навіть цю працю – тиснення пальцями – роблять далеко не всі народні обранці.

Розклад депутата – далекий від перевантаження. За законом члени парламенту працюють із виборцями, у комітетах та в сесійному режимі. Приблизно один тиждень на місяць депутатам відводиться на зустрічі з виборцями, які він зобов'язаний проводити відповідно до закону. Де ці зустрічі громадян із більшістю парламентарів, обраних за пропорційною системою, відбуваються – великий секрет для більшості українців.

Ще один тиждень депутат має працювати в комітеті над розробкою законопроектів, над їх узгодженням чи доопрацюванням. Власне комітетських засідань впродовж парламентської сесії буває не так уже й багато, близько десяти. Але далеко не всі народні обранці ходять навіть на ці рідкісні зібрання колег у комітети.

Один чи два тижня, залежно від місяця, депутати працюють у сесійному режимі, тобто голосують і обговорюють законопроекти під куполом у приміщенні на Грушевського. Там режим теж важко назвати суровим. Засідання починаються в 10 ранку, в 12 – півгодинна перерва, з 14.00 до 16.00 – обідня перерва, вечірнє засідання 16.00-18.00. Середа й п'ятниця – робота лише зранку. Окрім того, законна відпустка 45 днів, які насправді виливаються в півтора місяці канікул улітку, та майже місяць узимку.

Для переважної більшості українців, які мають 40-годинний робочий тиждень і які мають відбути на робочому місці щонайменше 8 годин на день, з гарантованою 21-денною відпусткою на рік, – цей графік може здатися просто фантастичним.

Як працюють зараз?

Звичайний українець, а особливо державний службовець, утримуваний коштом платників податків, за одне лише спізнення може отримати догану, а за два – бути звільненим. Це – норма кодексу законів про працю.

Але депутатам закони не указ.

Як показує дослідження ЧЕСНО, в українському парламенті є народні депутати, які за чотири роки були в самому парламенті 1 або 2 рази. Наприклад, серед таких рекордсменів – найбагатший українець – Рінат Ахметов.

Він прийшов до Верховної Ради аби скласти присягу народного депутата. У ній він клявся перед народом України працювати на благо цього народу, сумлінно виконувати свої обов'язки та 4 роки займатися виняткового цією справою, відмовившись від будь-чого іншого, від власного бізнесу, зокрема.

Ні, звісно, можна припустити, що 4 роки не приходячи до ВР, Ахметов таки працював на "благо народу України", а зовсім не на благо свого бізнесу. Але от за цей час бізнес Ахметова подорожчав на 400%. Якщо в 2007-му Forbes оцінював його статки в 4 мільярда доларів, то в 2011-му, після 4 років заняття винятково депутатською діяльністю, як того вимагає закон, – оцінка сягнула 16 мільярдів. Проблема лише в тому, що виборці Ахметова навряд чи можуть похвалитися такою динамікою приросту власних прибутків.

Дослідження ЧЕСНО виявило, що в 2011 році понад 25% свого робочого часу прогуляли більше половини депутатів ПР та БЮТ – 56%, половина НУНСу – 49%, 40% комуністів та чверть "тушок", яких зібрав Ігор Рибаков у групу під назвою "Реформи заради майбутнього". Вони, чомусь, виявилися найбільш дисциплінованими.

А от найбільше ігнорують роботу позафракційні. Відсутність ще й партійної дисципліни призвела до того, що 63% тих, хто до фракцій не входять, парламент відвідують вкрай рідко.

Загальна кількість хронічних прогульників серед регіоналів – 105 депутатів, серед яких – найнахабніші прогульники.

Окрім Ахметова, тотальне ігнорування Верховній раді й комітетам виказав регіонал Олександр Лєщинський – 0% відвіданих сесійних та комітетських засідань; Василь Стельмашенко ходив на комітетські засідання, але цілковито ігнорував сесійну залу; Олександр Ткаченко – комуніст, який встиг навіть побувати головою українського парламенту, а тепер виказує йому свій ігнор; бютівець Гарегін Арутюнов. Не ходячи на роботу, ці люди не соромилися активно витрачати бюджетні кошти. Наприклад, ще один регіонал Дмитро Святаш, якого ніхто не може записати до категорії малозабезпечених, був на робочому місці лише 10% свого робочого часу. Проте, лише впродовж першого кварталу минулого року він витратив 44 тисячі бюджетних гривень на власні авіаперельоти, перевищивши в шість разів установлений на квартал ліміт.

І якщо завдання ЧЕСНО – знайти позитивні прецеденти, то їх на 450 депутатів знайшовся лише десяток.

Лише 10 депутатів українського парламенту в 2011 році спромоглися не пропустити жодного сесійного засідання.

Чому так відбувається?

Тут постає головне питання: а навіщо Ахметову депутатський значок? Навіщо він бере на себе зобов'язання бути державним службовцем? Він цілком спроможний забезпечити лобі власному бізнесу й без нього. Можливостей вистачить. Це стосується й усіх інших мультимільйонерів у парламенті, жоден з яких не був помічений у надто активній законотворчій діяльності, особливо тієї, яка стосуються соціальної політики, освіти, медицини чи ЖКГ, що в першу чергу актуально для їхніх виборців.

Ну й санаторій "Нижня Аріадна" чи депутатська поліклініка – точно не є в основі мотивацій щодо отримання депутатського значка в людей рівня Ахметова.

Відповідь проста: уся цінність цього статусу в чарівному слові "імунітет". Або "депутатська недоторканність".

Депутатська недоторканність означає, що депутата можна притягнути до кримінальної відповідальності, тобто запроторити за грати, затримати чи навіть обшукати лише за згоди ВР. І таких прецедентів за весь час було аж три. Депутати дуже неохоче "здають своїх", тут "професійна солідарність" бере гору навіть над партійними інтересами.

У країні, де, з одного боку, порушення закону політиками та великим бізнесом стало нормою, дуже важливо мати недоторканність. З іншого боку, у країні, де правоохоронні органи є лише інструментами в руках політиків та влади, це єдиний спосіб забезпечити собі хоч якісь гарантії збереження бізнесу, або, що буває значно рідше, незалежність політичної позиції.

Проте, на питання навіщо витрачати мільйони на отримання депутатського значка, аби потім навіть не навідуватися до парламенту, один депутат-мільйонер відповів: "Це моя плата за можливість в "час Х" без перешкод доїхати до Борисполя, і це вартує кількох мільйонів доларів".

Як це має бути

Демократія як модель державного управління має чимало форм та концептів, один із найбільш сучасних – консенсусна демократія.

Суть її в тому, що стабільною є така держава, де представники різних суспільних груп – а це саме парламентарі, – спроможні дієво обстоювати та захищати інтереси цих груп. Функція парламенту надто важлива. Адже депутати мають уміти узгоджувати інтереси таких груп, і знаходити взаємовигідний компроміс, який потім уже оформлюється у вигляді єдиних для всіх правил – законів України.

Для цього депутат має щонайменше усвідомлювати свої функції та роль.

Для цього він має працювати в парламенті, у парламентських комітетах та з виборцями, аби розуміти їхній інтерес та його представляти під час роботи над законопроектами. Для цього він, як мінімум, має ходити на роботу й виконувати закони, ним же проголосовані.

Проста й зрозуміла картинка. Настільки проста й зрозуміла, наскільки й далека від реальності...

Вікторія Сюмар, спеціально для Української правди