14.09.2012/14:09
Професор Стенфорду Герхард Каспер: Не можна голосувати за кандидата тільки через його харизму
Професор Стенфорду Герхард Каспер: Не можна голосувати за кандидата тільки через його харизму

Далі передрук з "Української правди". Герхард Каспер – колишній президент Стенфордського університету, який посідає 2 чи 3 місце у світовому рейтингу вишів. Він відомий професор з права та людина світу, яка подорожує чи не шість місяців на рік, допомагаючи вирішувати різні освітні проблеми в багатьох країнах. Пан Каспер дав інтерв’ю руху ЧЕСНО про зв’язок освіти та політики у сучасному світі. Ця тема особливо актуально стоїть в Україні напередодні виборів до парламенту, як перед політичними силами, так і перед українськими виборцями. Якщо можновладці самі не гребують плагіатом та підробкою дипломів, то чи здатні вони забезпечити перспективу освіченого суспільства, яке готове відповідати викликам 21 століття?

- Пане Каспере, який, на Вашу думку, вплив освіти на демократію, особливо в країнах з "перехідною демократією"?

- Освіта неймовірно впливає на політичний розвиток у всіх країнах. Причина цьому дуже проста: достатньо подумати про питання, які доводиться вирішувати виборцям – в Україні чи ще десь. Це все дуже складні й комплексні питання тому без адекватної освіти більшість виборців не зможуть свідомо проголосувати.

У більшості розвинених країн питання вибору все більше точиться не довкола конкретних проблем, а довкола персоналій – кому ви довіряєте. І це дуже ризиковано, тому що виборець оцінює кандидата за особистісним принципом: хто більше подобається.

Це може призводити до нехтування питань по суті – того, що і як пропонує той чи інший кандидат, і таким чином – до неправильного вибору.

Наведу приклад. Пригадую, під час одних виборів я голосував за певного кандидата всього лише через одне єдине питання, яке мене сильно хвилювало. Саме цей кандидат запропонував кращий варіант його рішення. Але це було тотальною катастрофою для мене, тому що я повністю не погоджувався з цим кандидатом по всіх інших питаннях!

Виборцям треба розуміти як збалансовувати власні переконання з приводу значної кількості проблем і різноманітні підходи до їх вирішення, навчитися проводити своєрідний зважений аналіз плюсів і мінусів. Не можна голосувати за кандидата тільки через якесь одне питання або його харизму.

- Що ви думаєте про рівень освіти у цілому? Який він зараз, якщо порівнювати, наприклад, з рівнем півстоліття тому? Наскільки освічене людство загалом?

- Думаю, що на певному рівні ми маємо хороший прогрес, зокрема – у вищій освіті, хоча багато ВУЗів не є достатньо хорошими, не виконують свою місію на належному рівні. Початкової та середньої освіти стає дедалі більше в свті, але загрозою є те, що досить багато урядів розглядають початкову та середню освіту як носій урядової пропаганди, прагнуть вплинути на юні душі й спрямувати їх відповідно до власних політичних устремлінь.

Для того, щоб освіта була ефективною і допомагала країні розвиватися, стати автономною, самодостатньою, демократичною державою, освіта не може бути односпрямованою, натомість з найперших щаблів має сприяти формуванню позиції в учня, цілісному вивенню всього процесу інтелектуального осмислення. Думаю, що багато шкіл по всьому світові недостатньо якісно виконують цей обов’язок, а в деяких країнах і університети не завжди це роблять.

- У демократично незрілих державах освіта є частиною політичної боротьби, жертвами якої стають цілі покоління. Як бути з такими проблемами?

- Автономія освітніх закладів по відношенню до уряду залежить від того, наскільки хороші вчителі, міністри освіти і т.д. Чим професійніші вони будуть, тим краще відчуватимуть виклики та завдання, що стоять перед ними – тим більше їх непокоїтиме втручання уряду.

Деякий час тому я бачив досить цікавий приклад в одній з країн, де шкільна освіта є в досить жалюгідному стані. Там незалежні освітні чиновники почали імпортувати підручники з інших країн. Це легко зробити по таких предметах як, скажімо, математика або природознавство.

Натомість це не надто легко зробити по тих предметах, які зачіпають питання культурних відмінностей. Чиновники гадали, що цим не варто перейматися і можна навчатися з того, що є. І я був дійсно вражений, бо вони імпортували підручники, переклали їх на арабську мову - це була арабська країна - та запустили у вжиток.

Їм було необхідно аби діти розуміли підходи до вирішення проблем. Такий підхід матиме довготривалий позитивний вплив, навіть під час викладання тих предметів, які є більше політично забарвленими.

- Які найболючіші проблеми у сфері освіти ви спостерігаєте в різних країнах?

- Корупція є, безумовно, жахливим явищем у будь-якій сфері життя. Але корупція в освіті має найбільш болісні наслідки, бо впливає довгостроково, з’являється ціле покоління людей, які формально вчилися у школі або університеті, але по суті залишаються некваліфікованими, тому що поступали і просувалися вперед завдяки корупції, а не власним здібностям.

Корупція може початися дуже рано, скажімо, ще зі шкільного оцінювання. Вчитель може поставити вищий бал чи посприяти якось інакше, якщо отримає щось у винагороду. Коли такі речі проникають у систему освіти – надію втрачено, мотивація зникає, коли ви знаєте, що просування вперед залежить не від навчання, а від того, що батьки можуть заплатити хабар.

Як з цим боротися? У таких питаннях я мислю досить простими категоріями: кожнен такий випадок має бути негайно розкритий – батьками, громадянським суспільством. Потрібно тиснути на такого вчителя, на такого міністра.

Кожен, хто заплямований, має піти. Якщо за такі випадки не звільняти, все буде повторюватися і ви ніколи не зможете подолати цю проблему.

Тут ситуація подібна до судової системи. Як і суддів, треба намагатися оплачувати роботу вчителів на такому рівні, щоб у поєднанні викладацької етики, відданості справі та достойної оплати, у них не виникало спокуси вдаватися до корупційних зловживань.

Треба бути свідомим того, що в бідних країнах завжди важко підвищувати зарплати вчителям до такого рівня, щоб уникати корупції, тому це не лише питанням грошей. Питання етики викладання та персонального покликання також мають відігравати визначальну роль.

 

- Наскільки актуальною є проблема корупції в освітній системі США?

- Думаю загалом вона не є корумпованою. Поодинокі випадки, звісно, трапляються, але в цілому можна впевнено сказати, що в наших школах та університетах корупії не існує.

З іншого боку, складнішим є запитання про політичний вплив. На рівні вищої освіти штат не має значного впливу, навіть якщо він спробує впливати, то зазнає поразки в державних університетах. Про приватні взагалі мова не йде, у них – повний імунітет від впливу влади.

Ми робимо все можливе, щоб політика не потрапляла у аудиторію. Це не завжди вдається, але головне – ми дійсно намагаємся цього не допускати.

У випадку шкіл, так, політика відіграє певну роль. Наприклад, мета подібного втручання у заклади початкової освіти полягає у покращенні якісних показники недостатньо ефективних шкіл. Дуже складне питання, як це зробити, як оцінювати "успіх" в роботі шкіл.

Це непрості проблеми, відтак політики звернули на них увагу, пропонуючи часто досить прямолінійні і непродумані рішення.

І тепер електорат вимагає від них виконання цих примітивних рішень: наприклад, проводити лише один тест по всій країні, на який мають рівнятися усі школи. Це стало питанням політичних дебатів, хоча можна сказати, що це не питання політичної ідеології.

Ідеологічні питання проявляються час від часу в окремих штатах – як ви знаєте, у нас освіта підпадає під юрисдикцію кожного штату окремо. Деякі штати намагаються інколи вплинути на зміст підручників, в першу чергу – з історії, щоб вони краще відповідали баченням певних політиків.

Одним з таких гучних питань в останні роки було те, як в підручниках відображається роль релігії та церкви. Деякі штати, наприклад Техас, вжили заходів, щоб тема релігії була не лише не приниженою, але й навіть підносилася.

Недавно я чув про справу, коли автор Декларації про Незалежність – Томас Джефферсон – був вилучений з посібника для юристів. Його не включили не тому, що інші питання були важливішими чи цікавішими для розгляду, а тому, що його релігійні погляди були підозрілими, так як він загалом відзначався секулярним підходом. Отже, ми також частково маємо ці проблеми.

- В інформаційну епоху, очевидно, що освічене суспільство – це стратегічний ресурс держави, який робить її конкуретноздатною. Водночас про кризу освіти політики значно рідше говорять, ніж про економічну кризу. Адже виборцям треба продавати добробут вже сьогодні. Що має розімкнути це зачароване коло?

- Політики мають перейматися національними інтересами своєї країни, такими, як економічний розвиток, забезпеченням роботи основних демократичних інституцій тощо. І для того, щоб виконати ці глобальні завдання, їм варто розглядати освіту як один із засобів досягнення цих цілей.

Якщо не забезпечити високоякісну освіту у школах, що зараз, для прикладу, в США реалізується лише частково, в Україні просто не буде ніякого інноваційного таланту, незалежних інтелектуалів, які є рушієм того ж економічного прогресу.

З одного боку необхідно, щоб працювали державні інституції, демократичні інституції, які мають здатність у довготривалому проміжку допомогти державі. З іншого – потрібна економіка, яка є інноваційною, в якій талант і меритократія відіграють провідну роль.

Саме такими оцінками треба це вимірювати, і саме освіта є тим засобом, який дасть змогу цього досягти. Звісно тут не може бути ідеальних рішень, але один з них – це зрозуміти, чого ми хочемо досягти в освіті на всіх рівнях: від початкових шкіл до університетів.

Ми хочемо передавати знання про світ в цілому, а не лише науку, технічні предмети чи математику. Кожен українець, який житиме в ХХІ столітті потребуватиме знань про решту світу: з географії та культури, з політичної географії інших частин світу.

На мою думку, найкращий спосіб досягти необхідних змін – змусити політиків перейматися тим, що їх не сприймають лише як реалізаторів короткострокових цілей. Натомість саме довгострокові цілі для країни мають найбільше значення.

Це має бути питанням для партій – яким чином забезпечити постійну суспільну дискусію, в якій піднімаються всі ці проблеми. Єдиний спосіб, яким це можна забезпечити, – проводити обговорення, дебати, різносторонній обмін думкам навколо проблем освіти в школах та університетах, де знання самі по собі забезпечать коректність та ефективність процесу.

Наведу приклад. Так сталося, що я професор одного з провідних університетів США, маю вже певну непогану репутацію, і от, читаю лекцію першокурсникам, про щось розповідаю.

В аудиторії десь близько 150 студентів – досить великий клас. Одна студентка піднімає руку і каже: "Професоре Каспер, Ви помиляєтеся". До речі, вона була права в той момент, таке ж інколи трапляється. Це – одна з найцінніших ситуацій в освіті!

Такі моменти треба всіляко підтримувати, кожен вчитель має це розуміти, бо саме в цих випадках освітній процес починає дійсно виконувати свою фундаментальну ціль. І студенти починають розуміти, що єдиний спосіб виправити мою помилку – це нагадати мені про неї, довести її до мого відома.

Світлана Заліщук, Громадянський рух ЧЕСНО, для Української Правди

Інтерв’ю виходить в рамках серії публікацій Громадянського руху ЧЕСНО. Метою є розгортання дискусії щодо важливих суспільних питань, зокрема перед майбутніми парламентськими виборами. Разом з відомими українськими та світовими діячами ми шукаємо на них відповіді.